Історична довідка
  Символіка

  Міський голова
  Міська рада
  Виконавчий комітет
  Управління, служби
та відділи
Громадська рада

  Статут територіальної
громади
  Стратегічний план
розвитку
  Рішення сесії ради
  Рішення виконкому
  Розпорядження міського голови
  Регуляторні акти

  Конкурси
  Тендерні закупівлі
  Аукціони
  Комітет з економічних реформ м.Канева

  Контакти
  Законодавство в дозвільній системі
  Перелік документів дозвільного характеру, що видаються виключно через Дозвільний центр
  Порядок видачі документів дозвільного характеру
  Регламенти

  Канівська міська рада
виконавчий комітет
вул. О. Кошового, 3
tel. 8(04736) 3-33-83,
fax.8(04736) 3-30-84
e-mail

 

Верховна Рада

Кабінет Міністрів

Черкаська обласна адміністрація

Президент України

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва

Громадський сайт Канева

21 липня 2010

Незалежності України – 19 років!

(до 19-ї річниці проголошення незалежності України).

 

Починаючи з 24 серпня 1991 року наш народ святкує найбільше державне свято. Цього дня Верховна Рада проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня1991 року.

 

За час свого творення  Україна подолала довгий шлях від формальної республіки у складі колишнього Радянського Союзу до відомої світової держави, яку визнало  167 країн світу, 164 з них встановили з Україною дипломатичні відносини.

 

Процес зародження й розвитку ідеї незалежності нашої країни виявився довготривалим, складним, а на деяких етапах й вельми суперечливим. Це великою мірою зумовлено надзвичайно непростою історичною долею українського народу, численними перешкодами на шляху становлення його етичної самосвідомості, жорстокими переслідуваннями тих, хто намагався підняти національне питання в умовах чужоземного поневолення.

 

Історію України, як правило, відраховують з моменту створення Київської держави у IX ст. Після занепаду цього державного утворення мав місце розпад на дрібні князівства. В XVII ст. утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII ст., після чого, аж до XX ст., незалежної української держави не існувало. Лівобережна Україна була під окупацією Росії, Правобережна - переважно під Польщею.

 

На початку XX ст. відбулося нове піднесення, національно-визвольні змагання, спроби яких створити незалежну українську республіку були марними. В результаті знов отримали Лівобережжя під російськими більшовиками і Правобережжя - під Польщею. Об'єднання двох частин країни відбулося лише у 39-му році, але воно було насильницьким.  Довгий час наша держава була частиною Радянського Союзу.

 

Так, оглядаючись в історію ми бачимо багато сумних подій, які перешкоджали нашій країні стати незалежною державою, але саме ці факти змушували нас постійно боротися та домогтися позитивного результату.

 

Нашим  першим кроком до незалежної України стало проголошення 16 липня 1990 року, та закладання міцного фундаменту на творення правової держави, Декларації про державний суверенітет.

 

Важливою датою в історії нашої країни стало, 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною, демократичною державою і винесла "Акт проголошення незалежності України" на затвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р, який підтвердив прагнення українського народу до волі і незалежності.

 

Після проголошення незалежності Україна, як окрема держава, була визнана всіма колишніми радянськими республіками та світовим співтовариством.

 

24 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву - Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує незалежної республіки.

 

Так, 4 вересня 1991 року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного.

 

Державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна...», який офіційно був визнаний 15 січня 1992 р.

 

А 19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.

 

Починаючи з 1991 року розпочався тривалий конституційний процес, який завершився 28 червня 1996 року. Цього дня Верховна Рада прийняла   Конституцію України - Основний Закон нашої держави.

 

Сьогодні кожному громадянинові нашої держави зрозуміло, що Україну чекає тернистий, важкий і довгий шлях входження у світовий простір.

 

Шлях України - це шлях побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави тільки етнічної. У цьому - джерело нашої внутрішньої стабільності і міжнаціональної злагоди.

 

Відродження національної свідомості - складний і багатоступеневий процес втілення в життя національної ідеї створення дійсно економічного, заможного, соціально здорового суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу - наш святий обов'язок перед попередниками, що були корінням, джерелом української державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і випробуваннями кращі риси народної душі, національного характеру.

 

Нині засади закладені в Декларації про Державний суверенітет  знайшли своє продовження у політиці Президента Віктора Януковича, визначеній у Програмі «Україна для людей».

 

Президент України у своєму Посланні до Українського народу запропонував курс глибинних реформ та системної модернізації країни, що охопить усі сфери суспільного життя та завершить «нову хвилю» необхідних соціально-економічних перетворень.

 

У фокусі цього курсу - людина як унікальна особистість і як громадянин, патріот своєї Батьківщини.

 

Гасло нової влади: не люди для реформ, а реформи для людей.

 

Україна витримала іспит історії перших десятиріч і ставить перед собою амбітне завдання: вийти з кризової смуги сильнішою, утвердитись у колі потужних країн світу, що визначатимуть майбутнє глобального суспільства на наступні десятиріччя.

 

Сьогоднішній день Незалежності України прийшов, як результат тисячолітньої  боротьби українського народу за право мати свою національну державу, яка повинна стати запорукою успішного культурного і політичного розвитку суспільства.

 

Базовими рисами майбутнього мають стати висока професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки.